«Паляниця» — фільм, який показує нашу війну не лише через кадри руйнувань, а й через мистецтво

| 02. 04. 2026

2 квітня у кінотеатрі ім. О. Довженка було організовано перегляд українського документального фільму «Паляниця», присвяченого четвертій річниці звільнення Київської області від російських загарбників.

Присутні на заході згадали, як 24 лютого 2022 року близько 4-ої години російські ракети атакували аеродроми та військові об’єкти по всій Україні. Російсько-українська війна, розпочата у 2014 році, перейшла в нову гостру фазу. Ворог планував захопити Київ і тим самим досягти капітуляції української влади. Але не сталося.

У суботу, 2 квітня 2022 року, Збройні Сили України звільнили Київщину від російських окупантів. Це була перша значна перемога від початку повномасштабного вторгнення. Вона назавжди закарбувалася в серці кожного мешканця Київщини як символ неймовірної мужності наших воїнів. Вона надала сил і впевненості для подальшої боротьби, хоч і далося це дорогою ціною. Хвилиною мовчання було вшановано пам'ять всіх, хто віддав своє життя захищаючи Україну.

Цього дня білоцерківці зібралися, щоб не тільки згадати дні, які назавжди змінили історію нашого краю, але й переглянути українську документальну стрічку «Паляниця» — фільм, який показує нашу війну не лише через кадри руйнувань, а й через мистецтво. Це історія про людську стійкість і про те, як наше коріння дає нам сили проростати навіть крізь згарища. Про стійкість України очима американських арт-художників.

На заході були присутні продюсерка цієї стрічки – Катерина Тимченко і волонтерка, учасниця проєкту Ольга Стоян.

Катерина Тимченко так розповіла про історію створення та покликання фільму «Паляниця»:

«Паляниця» — це, перш за все, голос України у світі, тому що ми створювали фільм саме для іноземного оглядача, для того, щоб достукатися до європейських і американських сердець, щоб показати і нагадати ще раз про Україну. Коли ми закінчували роботу над фільмом - йшов третій рік війни, і на цей час вже більшість людей, на жаль, втомилася чути про Україну, втомилася показувати Україну. І таким чином ми хотіли привернути увагу глядачів до нашої країни через мистецтво стріт-арту. Художники стріт-артери, які приїхали до України, - американці. Створюючи мурали по всій Україні, вони підтримували наших людей.

Над фільмом ми працювали два з половиною роки. Американські художники Бандит та Джонні і відеооператор Трістан приїздили до України тричі, перебуваючи по два тижні. Вони створили 33 мурали у 13 містах України. Після того, як ми відзняли досить матеріалу, протягом дев’яти місяців відбувався монтаж.

З початком повномасштабної війни я живу в Україні, тому для мене війна у нас, як і для більшості українців, - біль, це відчуття несправедливості. Коли почалося повномасштабне вторгнення, більшість з нас не могли уявити, що в 21-му столітті це можливо: просто так прийти і вбивати людей. І я не могла не повірити, що це не припиниться відразу. А війна продовжувалася, і ми в цьому жили і живемо. Тому я щаслива, що мені пощастило зустріти американців, цих хлопців, які самостійно, за свій кошт, захотіли приїхати до України і підтримати українців.

Тоді я побачила й свою місію як громадянина держави - допомогти висвітлити війну в Україні для світового глядача. Фільм було випущено в серпні 2025 року. Перші закриті покази відбувалися в США, з вересня 2025 року до лютого цього року. Ми показали фільм у 25 країнах світу, на 60-ти показах. Всі ці покази були безкоштовні, для місцевих людей, діаспори, ком'юніті.

Наразі ми подалися на участь у 15 міжнародних кінофестивалях. Нас демонстрували на двох американських кінофестивалях, де стрічку переглянули понад 100 тисяч людей».

Також до Білої Церкви завітали учасники балетної студії Dance Theater of Personality - D-Top (художній керівник - Наталія Черненко). У світі творчості кожен рух має сенс, танець говорить гучніше за слова, а сцена стає простором свободи і самовираження. Тож учасники балету D-Top подарували присутнім танець, який перетворили на сповідь.

Секретар Білоцерківської міської ради Володимир Вовкотруб наголосив, що сьогодні особливий, історичний день: «У цей день ми вшановуємо всіх, хто боронив нашу землю, всіх людей, які відстоювали право на незалежність, нашої Батьківщини. Саме в цей день з Київської області були вигнані російські окупанти. Кожен з нас знов і знов переживає страшні події тих часів.Ми пам'ятаємо, які були перші дні у Білій Церкві. Пам'ятаємо, як щохвилини стежили за новинами у соцмережах, і кожен намагався допомогти - надаючи нашим військовим інформацію про пересування російських військ, щоб гідно протистояти і зустрічати ворога.

Ми пам'ятаємо, як збиралися загони з добровольців, як робили пляшки із запальною сумішшю, створювали блокпости, на яких стояли часто без зброї. Але люди виходили і відстоювали. Тоді точилися жорстокі бої, у яких брали участь і наші білоцерківці - наша 72 окрема механізована бригада. Саме завдяки цьому ми вистояли і вигнали ворога з нашої Київської області. Після відступу російських військ - побачили всі катування, знущання, весь цинізм і обличчя так званого «братського народу», про який вони нам постійно говорили.

У цей день ми також вшановуємо всіх героїв, які загинули. Вічна їм пам'ять і слава.

Сьогодні ми зібралися в цьому залі, щоб переглянути фільм. Впевнений, що саме через мистецтво ми і зберігаємо національну пам'ять наших нащадків, і це - можливість показати правдиву історію того, що відбувалося. Я впевнений в тому, що ми переможемо. Слава Україні!»

За професійне продюсування, мудрість та стійкість у найскладніші моменти зйомок, любов до України та віру у наш народ, створення всіх умов для того, щоб цей фільм побачив світ, подяку від Білоцерківської громади було вручено Катерині Тимченко.

Присутні переглянули документальний фільм «Паляниця», після чого мали змогу постави запитання гостям.

Фото