29 серпня – День пам’яті загиблих Захисників та Захисниць України
29 серпня у Білоцерківській громаді відбулося урочисте зібрання з нагоди Дня пам’яті Захисників України. На Алею шани і пам’яті у Парку Слави прийшли члени родин загиблих, представники місцевої влади, громадськості, аби віддати данину пам’яті всім військовослужбовцям та учасникам добровольчих формувань, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, увічнити їхній героїзм.
Цю дату для Дня пам’яті захисників України було обрано не випадково, адже саме цього дня у 2014 році російські війська розстріляли колони українських військових під час їхнього виходу з оточення під Іловайськом. Наші воїни проявили героїзм та спротив ворогу, однак зазнали великих втрат. Саме в цей день поклав своє життя на вівтар свободи та незалежності наш земляк Віталій Коломієць.
Під час заходу діяла експозиція, організована ГО «Небесні Янголи»: фотовиставка «Світло сердець», створена за участю рідних та близьких полеглих Героїв. Також було представлено стенди із портретами, інформацією та особистими речами загиблих Захисників.
До учасників заходу звернувся секретар Білоцерківської міської ради Володимир Вовкотруб:
«Сьогодні – скорботний день. Ми схиляємо голови перед нашими Захисниками, які віддали найдорожче – своє життя, аби ми могли жити у вільній, незалежній Україні. Наші Герої віддали життя за наше майбутнє. 29 серпня – це не один день, коли ми вшановуємо наших Захисників. У нашій громаді ми маємо можливість зустрічатися щотижня з родинами загиблих, спілкуватися, згадувати, ділитися ідеями і тривогами. Щодня метроном, який відраховує нам хвилину мовчання, нагадує нам про той час, який ворог забрав назавжди у наших Героїв. Ми маємо пам’ятати їх. І важливо, що на цьому заході є діти, які вчаться і будуть передавати з покоління в покоління пам'ять про одвічного ворога, про героїчний вчинок наших Героїв.
Сьогодні запущена Платформа пам’яті Білоцерківської міської територіальної громади (https://info.bc-rada.gov.ua/memorial - авт.), на якій розміщені історії про наших Захисників. Поки що це інформація про 80 Героїв, але платформа буде наповнюватися: зареєструвавшись, друзі та знайомі полеглих Захисників та Захисниць зможуть додавати інформацію про них. Прочитавши ці історії, ти розумієш, що це ті ж хлопці та дівчата, які жили поруч з нами. Але за певних обставин вони зробили свій вибір і пішли захищати нашу державу. На превеликий жаль, вони захищають нас уже на небі, і ми маємо про це пам’ятати і пронести це через віки. Вічна пам’ять нашим Героям і Слава Україні!»
Цього дня рідним 15-ти загиблих Героїв було вручено посвідчення про присвоєння звань «Почесний громадянин Білоцерківської громади» (посмертно). Рішення про присвоєння звань були прийняті на засіданнях сесій міської ради.
- Нагороду Ампілогова Максима Григоровича отримала його мати – Ольга Григорівна. Також була вручена Почесна відзнака Харківської обласної ради «Слобожанська слава»;
- Гапонова Сергія Миколайовича отримала мати Марія Романівна і брат Олександр Миколайович;
- Гемалюка В’ячеслава Олександровича – дружина Олена Іванівна;
- Городенка Павла Павловича – дружина Любов Володимирівна та донька Анастасія;
- Кисельова Артура Борисовича – мати Наталія Михайлівна, дружина Юлія Юріївна та донька Єлизавета;
- Коваля Ростислава Петровича – сестра Олександра Петрівна;
- Котика Андрія Васильовича – мати дружини – Тетяна Володимирівна;
- Лазарєва Євгенія Валерійовича – мати Тетяна Володимирівна та брат Амір;
- Лежевського Дмитра Васильовича – дружина Тетяна Володимирівна та сестра Олена Василівна;
- Малярчука Андрія Вікторовича – дружина Ольга Миколаївна та донька Поліна;
- Михальського Віталія Петровича – дружина Наталія Олександрівна та сестра Олена Петрівна
- Науменка Віталія Олександровича – дружина Юлія Сергіївна;
- Петрученка Олега Івановича – мати Людмила Анатоліївна та бабуся Ніна Вікторівна;
- Пічкорського Сергія Васильовича – дружина Світлана Василівна;
- Шекери Вадима Станіславовича – дружина Катерина Миколаївна та син Ілля.
Священники Православної церкви України провели Панахиду за загиблими в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Під час заходу пам'ять тих, хто загинув на війні, присутні вшанували хвилиною мовчання.
Цього ж дня відбулося покладання квітів до могил полеглих воїнів на кладовищі Сухий Яр, у якому взяли участь представники місцевої влади.
У нинішній війні ми платимо надзвичайно велику ціну. Поки триває війна, ми не можемо знати точну кількість полеглих, назвати всіх поіменно або розповісти всі історії. Проте впевнені, що українське суспільство докладе максимум зусиль, щоб загиблі Герої і Героїні залишилися в нашій пам’яті не абстрактним образом або цифрою, а отримали належну шану.
Вічна пам’ять всім загиблим Захисникам та Захисницям. Вони є гордістю і окрасою нації, воїнами, які віддали життя за найдорожче: за волю, незалежність, за мирне життя, за світле майбутнє наших дітей.
Слава Україні та її Героям!
Для довідки (матеріали Українського інституту національної пам’яті)
29 серпня – День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. З цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів із оточення під Іловайськом.
Російсько-українська війна розпочалася 20 лютого 2014 року, а бої за Іловайськ в серпні того ж року стали однією із кульмінаційних точок її початкової стадії, справивши серйозний вплив як на українське суспільство, так і на міжнародні відносини в Європі.
Дата Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України обрана не випадково. Саме в цей день у 2014 році російські війська розстріляли колони українських військових під час їхнього виходу з оточення під Іловайськом. Українські воїни проявили героїзм та спротив ворогу, однак зазнали великих втрат. Трагічні події розгорталися на полях соняшників, які вже дозрівали наприкінці серпня. Саме тому сонях обрано символом Дня пам’яті захисників України. Але сонях – не просто нагадує про мужність наших воїнів, а й символізує життя.
На полях із соняшником у “зеленому коридорі” під ворожим вогнем полягло 366 українських воїнів, 429 – зазнали поранень, 158 – зникли безвісти, 300 – опинилися в полоні. Іловайськ – це не лише трагедія, а й сторінка української незламності, це чин і подвиг українських військових. Пам’ятаймо, що попри втрати та обман ворога наші воїни не здалися, а продовжили прорив із пастки та подальшу боротьбу. Цей день також нагадує нам про підступність і віроломність російського агресора, про те, що переговори із терористами та вбивцями несуть не припинення бойових дій, а смертельну небезпеку. Сьогодні й цивілізований світ розуміє, що росіянам довіряти не можна.
У цей день ми згадуємо тих, хто загинув в Іловайській трагедії, а також десятки тисяч полеглих від 2014 року в сучасній російсько-українській війні, серед яких чимало жінок. Загалом у різний спосіб у різні часи вони ставали на захист української державності. Різні за походженням, віком, освітою, професією, але всіх їх об’єднує патріотизм і небайдужість до суспільних та політичних процесів і подій, які відбувалися на українських землях у ХХ–ХХІ століттях. Вони виборювали і сьогодні щоденно продовжують виборювати право українців на власну державу та ідентичність.
Окремо відзначимо, що в українській армії з початком війни значно зросла кількість жінок, і вони відіграють все більшу роль, демонструють на різних посадах на передовій і в тилу високий професіоналізм і сміливість. На рівні із чоловіками вони служать кулементницями, розвідницями, снайперками, бойовими медикинями, водійками, патрульними, забезпечують зв’язок і логістику, чинять опір на окупованих територіях. На початок 2025 року в ЗСУ служить понад 70 000 жінок, і це найвищий показник кількості жінок в арміях світу, в тому числі армії НАТО.
Україна вже понад 11 років веде збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора. За це ми платимо надзвичайно велику ціну. Але поки вона триває, ми не можемо знати точну кількість загиблих, назвати всіх поіменно, або розповісти всі героїчні чи трагічні історії. Проте впевнені, що українське суспільство докладе максимум зусиль, щоб загиблі Герої і Героїні залишилися в нашій пам’яті не абстрактним образом або цифрою, а отримали належну шану. Аби наша пам’ять про них була живою, світлою і дієвою.
Поки триває воєнний стан і постійні загрози, ми не можемо зібратися 29 серпня на велелюдних мітингах на площах своїх населених пунктів, але можемо поодинці прийти до місць поховань і віддати їм шану, можемо підтримати їхні родини не лише увагою, добрим словом і турботою, а й конкретними справами.
Після перемоги віднайдемо та плекатимемо й інші традиції пам’яті про загиблих Захисників і Захисниць. Ми вже називаємо і продовжимо називати на їхню честь вулиці, висаджуємо меморіальні сквери, засновуємо іменні стипендії, проводимо різні спортивні, патріотичні та культурно-мистецькі заходи. У нас уже є місця пам’яті та меморіальні об’єкти у публічному просторі. Також створюються сектори військових поховань, нові військові меморіали і Національне військове меморіальне кладовище, де з почестями ховатимуть загиблих (померлих) захисників і захисниць. Пам’ятаємо і будемо пам’ятати.
Історична довідка
Початок війни. У 1991 році Україна відновила незалежність. Однак Російська Федерація не відмовилася від спроб повернути контроль над Україною. Тиск посилився з приходом до влади у Росії колишнього співробітника репресивного органу КГБ Владіміра Путіна. Його система управління державою заснована на культі лідера, його монополії на владу, згортанні свободи слова і використанні “ручних” засобів масової (дез)інформації, нарощуванні силових органів із їх репресивно-каральним апаратом і переслідуванні незгідних. А ще Кремль повернувся до практики “збирання земель”. Розпочав із підкорення Чечні, а продовжив підбуренням сепаратистських рухів у колишніх республіках – Молдові, Грузії, провокацією конфлікту на українському острові Тузлі. Зрештою в 2014 році рашисти розпочали гібридну агресію проти України. Так світ знову зіткнувся із режимом, який прагне переділу кордонів держав і прямує до новітнього тоталітаризму.
Сучасна російсько-українська війна розпочалася після Революція Гідності, головною вимогою якої було повернення України до європейського шляху розвитку і підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Трагічною ціною протистояння на майдані стала Небесна Сотня – 107 загиблих героїв, різних за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Наляканий Віктор Янукович втік до Росії, звідки закликав Путіна здійснити військове вторгнення в Україну для відновлення його влади.
Російська Федерація скористалася тимчасовим вакуумом влади в Україні та перейшла до активної агресії – в Криму так звані “зелені чоловічки” (російські військовослужбовці без розпізнавальних знаків) захоплювали адміністративні будівлі, військові частини та інші стратегічні об’єкти.
Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов’язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків. Тож у лютому–березні 2014 року із захоплення Росією Кримського півострова розпочалася сучасна російсько-українська війна. Про це заявив український парламент у своїй заяві “Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків” від 21 квітня 2015 року і міжнародні суди. Зокрема, Європейський суд з прав людини підтвердив, що РФ встановила контроль над Кримом з 27 лютого 2014 року.
У березні–квітні 2014 року російські спецслужби та диверсанти почали розхитувати ситуацію в південних і східних областях України, організовуючи антиукраїнські мітинги і спроби утворити незаконні квазідержавні утворення. У відповідь патріотичні українські сили чинили спротив масовими акціями з метою зберегти територіальну цілісність держави.
На початку квітня Росія приступила до реалізації плану “Новоросія” – захоплення території східних областей України. Після проголошення так званих “народних республік” на Донеччину та Луганщину безперешкодно і масово прибували загони російських диверсантів із військовою технікою і зброєю. Проте план на повторення швидкого “кримського сценарію” дав збій. Боєздатні частини Збройних Сил України, підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії та добровольчі формування зламали намір агресора. Влітку 2014 року російські гібридні сили на сході України зазнавали значних втрат в особовому складі, озброєнні, військовій техніці. 23–25 серпня на територію
Донецької та Луганської областей зайшли вісім батальйонних тактичних груп Збройних сил РФ. До наступу залучили 70 російських військових частин, зібраних з усієї федерації, які розпочали новий виток ескалації агресії РФ.
Бої за Іловайськ. За травень–-серпень 2014 року українські підрозділи провели більше 40 опе-рацій – звільнили дві третини окупованих територій, понад 100 на-селених пунктів Донецької та Луганської областей. Сили АТО поступово брали ситуацію під контроль, локалізували деякі угруповання, звужували кільце ізоляції, відда-ляли його від державного кордону. З’явилася можливість блокувати російських окупантів у районах Донецька, Ма-кіївки, Горлівки, Луганська і розділити їх на окремі осередки і створити передумови для успішного завершення збройного конфлікту на Сході України.
З 11 серпня 2014 року Штаб АТО планував операцію з розгрому основних сил незаконних збройних формувань “ДНР” і “ЛНР” у містах Єнакієвому, Горлівці, Первомайську, Стаханові та завершити зачистку Іловайська Донецької області від терористів і взяти його під контроль. Це дало б змогу блокувати незаконні озброєні підрозділи у Донецьку із півдня та сприяло б просуванню сил АТО для звільнення Донецька.
Відтак Іловайськ був стратегічно важливим містом Донбасу. Боротьба за нього тривала від початку серпня 2014 року паралельно зі штурмом Савур-Могили, Антрацита і Красного Луча (тепер – Хрустальний).
Перший наступ на Іловайськ здійснили підрозділи ЗСУ разом із добровольчими батальйонами, зокрема підрозділами МВС Дніпро-1, Шахтарськ, Азов, Миротворець, Херсон, Світязь, Івано-Франківськ та батальйон Донбас Нацгвардії України 6–7 серпня. За 3 дні добровольчі батальйони «Азов», «Донбас» і «Шахтарськ» за підтримки підрозділів 51-ої ОМБр і 40-го БТрО знову пішли на штурм. І попри його невдалий результат вони все-таки змогли виставити навколо міста 4 блокпости (фактично взявши Іловайськ в напів оточення і створивши сприятливі умови для подальших активних дій) та утримувати їх до кінця серпня. 18 серпня українські силовики увійшли в Іловайськ. Їм вдалося взяти під контроль більшу частину міста. Але утримувати позиції було надзвичайно складно через шквальний мінометний і артилерійський вогонь армії РФ із систем “Град”, “Смерч”, “Ураган”. Зрештою, усвідомивши, що плани захоплення українських земель руйнуються, керівництво РФ вдалося до введення регулярних військ на територію східної України.
За матеріалами Генеральної прокуратури України з розслідування Іловайської трагедії, у ніч із 23 на 24 серпня 2014 року відбулося наймасштабніше вторгнення ЗС РФ дев’ятьма батальйонно–тактичними групами: 3500 осіб особового складу; до 60 танків; до 320 БМД (БМП); до 60 гармат; до 45 мінометів; 5 ПТРК, які увійшли на адміністративну територію України в районі населених пунктів Побєда – Берестове Старобешівського району Донецької області, з подальшим маршем у район Іловайська. На російській військовій техніці завчасно зняли або замаскували тактичні знаки та нанесли розпізнавальні позначки українських підрозділів.
До 28 серпня 2014 року російські регулярні війська та бойовики оточили угруповання сил АТО (війська сектору “Б” та батальйони МВС України “Дніпро1”, “Миротворець”, “Світязь”, “Херсон”, “Івано-Франківськ”, Нацгвардії “Донбас”). Українське командування розраховувало деблокувати їх за допомогою резервів сил АТО. Але призначені для цього підрозділи були укомплектовані переважно з нещодавно мобілізованих бійців без належної підготовки.
Після переговорів російське військове командування надало гарантії безпечного виходу українських сил з оточеного Іловайська. Рух двох колон розпочався 29 серпня. Однак росіяни порушили домовленості – розстріляли із засідок наші колони. Унаслідок підступності окупанта українська армія втратила загиблими 366 воїнів, 429 отримали поранення, 158 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні. Вторгнення російських військ та іловайська трагедія змусили українську сторону погодитися на умови перемир’я за крок до перемоги над окупантами. Тож 5 вересня було підписано Мінську тристоронню угоду (так званий Мінський протокол).
Українське жіноцтво у війні. Сучасні Захисниці України стоять в одному ряду з багатьма поколіннями борців за свободу і незалежність. Навіть боротьба українських феміністок за права була тісно пов’язана із відстоюванням національного питання і виборювання держави. А під час Першої світової війни жінки вже не лише працювали у шпиталях, збирали допомогу для фронту, а й набували перший мілітарний досвід. До прикладу, Олена Степанів стала першою українською офіцеркою в австрійській та Українській галицькій армії, очолила жіночу чоту в легіоні Українських січових стрільців.
Однак не менш значущою в історії боротьби українства за державну незалежність проти російського окупанта була участь жіноцтва в Українській Центральній Раді, Організації українських націоналістів та Українській повстанській армії. Підпільниці, розвідниці, зв’язкові, учасниці похідних груп, референтки Червоного хреста і пропаганди – їхня участь у Русі опору стала справжнім феноменом національно-визвольної боротьби часів Другої світової війни. У Червоній армії вони також служили в авіації і на флоті, в піхоті й кавалерії, розвідці, зв’язку. В тилу їх залучали до праці на військових підприємствах, у сільському господарстві, будівництві протитанкових ровів, окопів, бліндажів. Були й військовополонені, остарбайтерки. Одне слово, у воєнне лихоліття жінки виступали в різних іпостасях: дружина, мати, хранителька пам’яті, партизанка, військовослужбовиця. До речі, саме в той час з’явилися мовні відповідники чоловічих професій у жіночому роді: кулеметниця, танкістка, автоматниця, розвідниця.
Ще одна тема – участь жіноцтва в дисидентському русі 1950–1980-х років. Деяким із них доводилося, залишаючись у тіні, бути підтримкою чоловіків правозахисників, а дехто долучався до активного ненасильницького спротиву тоталітарній машині, стаючи засновницями Української гельсінської групи, “Союзу українок” та інших організацій.
Всеукраїнська акція пам’яті «Сонях»
Відзначення Дня пам’яті захисників України саме 29 серпня обрано не випадково, бо саме в цей день у 2014 році, в ході російсько-української війни та Іловайської операції відбувся прорив української групи військ із російського оточення, де проявився масовий героїзм добровольців і військових, та загинуло багато українських воїнів. Ті трагічні події російсько-української війни розгорталися на сході України, саме на полях соняхів, які вже дозрівали. Саме тому сонях обрано символом Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Запрошуємо українців долучитися до щорічної акції пам’яті “Сонях” – робити стилізовані соняхи з тканини та розміщувати їх на одязі на лівій стороні грудей. До створення символічних соняхів закликаємо залучати дітей та юнацтво, щоб з молодості промотувати шанобливе ставлення до захисників і захисниць України та пояснювати значення цього дня для нашої країни. Пропонується виготовляти сонях з 15 тканевих пелюсток жовтого кольору висотою 23 міліметри і шириною 12 міліметрів. Верхній край пелюстки – загострений. Нижні краї кожної закріплені на великому 40-міліметровому колі з чорного фетру товщиною. Посередині соняха поверх жовтих пелюсток розмістити менше чорне фетрове коло завтовшки 1 міліметр. Сонях закріплено на основу для значків у вигляді піну (кліпси). Відео з інструкціями з виготовлення символа «Сонях» за посиланням. Закликаємо українців у День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, доповнити одяг соняхом – символом пам’яті захисників України, і тим продемонструвати свою увагу, шану та повагу. Також відповідно до “Правил ведення мовлення на теле- і радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам’яті”, затвердженого рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 23 липня 2015 року № 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 серпня 2015 року № 967/27412, у день пам’яті телерадіоорганізації зобов’язані під час телетрансляції розмістити на екрані відповідне стилізоване зображення або палаючу свічку, які є доречними до відповідної події. Відповідним стилізованим зображенням до Дня пам’яті захисників України є сонях – саме він повинен бути розміщений на екрані під час телетрансляції у цей день.