Захист прав працівників, призваних на військову службу

Згідно положень ст. 43 Конституції України  кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини 3 статті 119  Кодексу  законів про працю України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Гарантії, визначені у частині третій  цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Відповідно до норм ст. 232 Кодексу законів про працю України, яка передбачає, що трудові спори вирішуються безпосередньо в суді. В разі порушення роботодавцями вимог трудового законодавства громадяни вправі  звернутися з відповідною заявою до суду.

Поряд з цим, Законом України «Про прокуратуру»  передбачено, що прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянами, додержання законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадян або держави в суді. Наявні форми представництва інтересів громадян на даний час визначено ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», а саме: неспроможність через  фізичний  стан,  недосягнення  повноліття, похилий  вік,  недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити  свої  порушені  чи  оспорювані  права  або  реалізувати процесуальні   повноваження. 

Таким чином, в разі порушення роботодавцями вимог законодавства щодо збереження за громадянами вказаних категорій місця роботи (посади) та середнього заробітку, які в силу вище перелічених обставин неспроможні звернутися до суду з позовною заявою про захист своїх порушених прав та інтересів, останні вправі звернутися до прокуратури міста з відповідною заявою. 

Одночасно звертаю увагу роботодавців, що незаконне звільнення, чи інше грубе порушення трудового законодавства, є кримінально караним діянням, відповідальність за яке передбачена  ст. 172 Кримінального кодексу України.

 Прокурор м . Біла Церква
старший радник юстиції                                                             О. Бутович