Пам’ятаймо про жертв Голодомору. Підтримуймо тих, хто бореться за Україну
Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Цьогоріч українці вдруге вшановують жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни, яка супроводжується злочинними діями росії проти українців – через 90 років після Голодомору 30-х років. Для цього окупанти вбивають і депортують українців, руйнують міста.
Трагічні події та злочини, які розгортаються на наших очах, демонструють: жива пам’ять надзвичайно важлива. Ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.
Тож цьогоріч 25 листопада в населених пунктах Білоцерківської міської територіальної громади відбулися заходи з нагоди Дня пам’яті жертв Голодоморів.
У Білій Церкві відбувся мітинг до Дня жертв Голодоморів. Біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору та політичних репресій зібралися представники влади, установ, закладів та громадськість, аби вшанувати пам’ять жертв геноциду – злочину, що його вчинив комуністичний тоталітарний режим проти Українського народу.
Пам’ять всіх українців, які стали жертвами голодної смерті 1921–1923, 1932–1933 і 1946–1947 років, вшанували хвилиною мовчання.
Панахиду за жертвами Голодоморів та політичних репресій в Україні провів секретар Білоцерківської єпархії та священник Православної церкви України Микола Гопайнич.
До пам’ятного знаку учасники заходу поклали квіти та колоски, поставили запалені свічки – на знак глибокої скорботи і пам’яті про тих, хто відійшов у вічність, так і не дочекавшись хлібної зернини, яка б врятувала життя.
Для довідки
Після Жовтневого перевороту впродовж 1917–1921 років на більшій частині території колишньої Російської імперії владу захопили комуністи. Вони шляхом прямої окупації знищили демократичну Українську Народну Республіку, проголошену 1917 року. Досвід важкої боротьби із українськими рухом змусив комуністичний режим для зміцнення свого становища в Україні піти на створення у 1919–1920 роках квазідержави УСРР зі столицею у Харкові та певні поступки українському національному рухові.
Україна в 1920-х роках переживала культурний ренесанс європейського зразка. Під гаслом «Геть від Москви!» тут формувалися самобутні, відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу. Створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму. Проте до кінця цього періоду в СРСР був встановлений тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму (як індивідуального, так і малих і великих груп людей за професійною, національною, релігійною, партійною ознаками) негайно жорстоко карався та придушувався.
Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом.
Механізм, який призвів до Голодомору, був приведений у дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У фермерів держава примусово забирала більшу частину, або й все вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалась «ліквідація» найзаможніших господарств. У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі масових протестних виступів за участю більше мільйона селян. Однак, незважаючи на це, до жовтня 1931 року колективізованими, тобто, фактично державними, стали 68% селянських господарств та 72% орної землі. Загалом в Україні було «розкуркулено» понад 352 тисячі господарств.
Результатом цього, а також внаслідок неефективного колгоспного господарювання став голод, через який весною 1932 року померло кілька сотень тисяч українців.
Але Україна все одно залишалася центром спротиву тоталітарному режиму. На перші сім місяців 1932-го на Україну припало 56% від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі.
Улітку 1932 року через наростання спротиву Сталін із оточенням прийняв рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб не «втратити Україну». Шляхом знищення частини населення.
За менш ніж календарний рік (1932–1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистки смертності унеможливлюють встановлення точної кількості загиблих невинних людей і вичерпного поіменного списку жертв.
Жахом Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів.
За даними вчених, найбільше постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. У цих регіонах в окремих районах упродовж 1933 року вимерло понад половини населення. Смертність перевищувала середній рівень у 8- 9 і більше разів.
Голод на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідком злочину геноциду також стало руйнування традиційного українського устрою життя. Українцям як етносу було завдано смертельної рани. 1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині.
Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали – «продовольчими труднощами».
День пам’яті жертв Голодомору був запроваджений Указом Президента України в 1998 році. У 2006 році Верховна Рада України ухвалила Закон про визнання Голодомору геноцидом українського народу, а в листопаді 2008-го в Києві було споруджено Національний меморіал жертв Голодомору.
В умовах нинішньої російської агресії наша пам’ять про Голодомор 1932–1933 років є чинником суспільної мобілізації українців і світової спільноти для протидії агресору. Станом на жовтень 2023 року визнали Голодомор 1932–1933 в Україні актом геноциду парламенти 28 держав. Це такі країни, як Естонія, Австралія, Канада, Угорщина, Литва, Латвія, Грузія, Польща, Чехія, Німеччина, Бельгія, Ісландія, Франція, Словаччина, Словенія, Хорватія та ін.
Відтак вшанування пам’яті жертв Голодомору проходить під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!».
Водночас пам’ять про використання тодішнім кремлівським режимом у 1932–1933 роках голоду як інструменту здійснення злочину геноциду проти українців повинна слугувати засторогою для недопущення виникнення голоду будь-де на планеті, засторогою недопущення провокування і використання продовольчої кризи нинішнім кремлівським агресором для досягнення своїх цілей.
>>> Більше світлин <<<