Інформація

Біла Церква - місто обласного значення. Розташоване на берегах річки Рось за 84 км на південний захід від столиці України міста Києва. Площа міста - 3697 га. Населення - 201,2 тис. осіб. День міста святкується в другу суботу вересня.
Поблизу Білої Церкви проходить автострада Одеса-Київ. Найближчий річковий порт знаходиться в м. Києві за 84 км. У межах міста розташовані аеродром та дві залізничні станції - "Біла Церква" та "Роток". Біла Церква має герб та прапор, затверджені рішенням третьої позачергової сесії Білоцерківської міської ради XXIII скликання від 3 жовтня 1998 р. (в згаданому рішенні міська символіка має такі описи: герб -"у червоному полі золотий лук з натягнутою тятивою, на якій три золоті стріли, вістрями вгору"; прапор - "квадратне полотнище, на червоному тлі - біла церква з білим куполом та покрівлею, увінчана білим хрестом").
Протягом багатовікової історії геральдика Білої Церкви зазнавала змін. Найперша згадка про герб та прапор Білої Церкви відноситься до 1620 р., коли король Зиґмунт III надав місту привілей на магдебурзьке право та інші вольності. В тому ж документі містяться описи герба, зображення якого мало знаходитися на міській печатці, а також прапора, під яким загін білоцерківських міщан на чолі з війтом мав виходити проти ворога. 28 грудня 1982 р. рішенням Білоцерківського міськвиконкому було затверджено новий герб, проект якого виконав художник В.О. Люлька (щит перетятий, у верхньому червоному полі лук із одною стрілою і дата "1032", у нижньому синьому полі - колонада "Луна", пшеничний колосок, півшестерні та половина автомобільної шини). Той герб був чинний до 1998 р.
Місто Біла Церква - одне з найстаріших міст давньоруської держави, засноване в 1032 р. на високому скелястому березі Росі великим князем київським Ярославом Мудрим. Під назвою Святий-Георгій-на-Росї (в літописах фігурує коротка назва Юр'їв) місто було одним з південних форпостів, що стримували напади кочівників. Назва міста походить від християнського імені Ярослава Мудрого - Юрій чи Георгій (у джерелах часто Гюргєв).
На прикордонному Пороссі мешкало тоді мішане населення: поряд з місцевими слов'янами (літописні поршани), мешкали ляхи, яких полонив і перевів до цього краю ще князь Ярослав, а також кочівники, "свої погани" - берендеї, печеніги, торки тощо. Останні перейшли на службу до великих князів київських і завдяки оригінальним шапкам називалися чорними клобуками.
Осердям міста була Замкова гора, на якій знаходився дитинець. Мешканці мали садиби та постійну забудову впродовж ХI-ХШ ст. В північній частині дитинця знайдено багато плінфи (тонка цегла), з якої міг бути збудований кафедральний собор св. Георгія. Будівництво храму датується XII ст.
Багато розрух і пожеж пережив Юр'їв. З часу заснування його мешканці перебували у постійній небезпеці від нападів кочівників. Наприкінці XI ст. Юр'їв був зруйнований половцями. У 1103 р. місто було відбудоване після десятиліття небуття. Більш безпечним життя в Юр'єві стало на початку XII ст., коли переможні походи Володимира Мономаха та його синів зменшили військову потугу половців, а на Пороссі осіли чорні клобуки.
У середині XIII ст. згадки про Юр'їв зникли зі сторінок руських літописів. То були часи монгольської навали та каральних походів князя Данила Галицького, який нищив міста, що опинилися під ханською владою.
Xоча в хроніках кінця XVI ст. терени Середнього Поросся і відносили до опанованих в 1362 р. великим князем литовським Ольгердом, проте перша документальна згадка про Білу Церкву відноситься до 1552 р. Саме влітку того року на місті давньоруського городища за наказом великого князя литовського Зиґмунта-Августа був збудований Білоцерківський замок, а біля нього піц захистом валу i веж осаджене місто. Відтоді і до 1569 р. Біла Церква з величезними теренами навколо належала до Київського воєводства та перебувала у безпосередньому володінні київських воєвод - князя Семена Пронського, Григорія Ходкевича та князя Василя-Костянтина Острозького.
У 1569 р. був підписаний акт т. з. Люблінської унії, підтриманий, зокрема, й підписами українських магнатів - відомих меценатів української культури і церкви. Виникла Річ Посполита (тобто Республіка). За умовами унії, Київське воєводство, а у його складі і Біла Церква, потрапили зі складу Великого князівства Литовського до Корони Польської, яка мала більш модерне законодавство.
Загалом позитивні зміни мали й негативні наслідки для Речі Посполитої. Дрібне рицарство, відоме у Великому князівстві Литовському під назвою "бояр", мусило згідно з чинним законодавством влитися до складу шляхти або розчинитися у селянстві. Натомість виникло козацтво. Його активно використовували для оборони українських земель, а також у війнах Речі Посполитої із сусідами. Перший загін реєстрових козаків згідно з наказом короля був створений ще в 1570 р. та дислокований у Білій Церкві.
Козацтво прагнуло зрівняння у станових правах із шляхтою, проте цього не вдавалося досягнути. Потужні козацькі війни, в епіцентрі яких знаходилася Біла Церква, підірвали міцність Речі Посполитої наприкінці XVI та впродовж першої третини XVII ст. В битвах за Білу Церкву та поблизу неї відзначилися такі козацькі провідники, як Кшиштоф Косинський, Григорій Лобода та Северин Наливайко. Тут бував Петро Сагайдачний.
Десятиліття "золотого спокою" закінчилося найбільш потужною козацькою війною в історії Речі Посполитої. Внаслідок перемог під Жовтими Водами та Корсунем у 1648 р. на мапі Європи з'явився Український гетьманат під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Цей великий гетьман щонайменше чотирнадцять разів перебував у Білій Церкві та, напевно, був добре знайомий з містом ще до початку Визвольної війни. Тривалим було його перебування в Білій Церкві на початку війни. Звідси він керував молодою державою, формував її полковий устрій, розпочинав розгалужену дипломатичну діяльність, звертався з листами до українців.
Одним з найбільш драматичних епізодів Визвольної війни, що пов'язаний з Білою Церквою, було підписання Білоцерківського договору в 1651 р. Тоді Український гетьманат перебував у скрутному становищі після нищівної поразки, яку зазнало козацьке військо у битві з армією Речі Посполитої під Берестечком. Саме у Білій Церкві Богдан Хмельницький зібрав звідусіль нові полки та чекав на ворога. Тлом цього важкого для обох сторін договору слугували тривале протистояння коронної та козацької армій поблизу Білої Церкви, кілька потужних зіткнень, складні переговори та драматичне повстання козацтва, яке Богдан Хмельницький залізною рукою втопив у крові. Зрештою договір не був ратифікований сеймом Речі Посполитої та недотриманий козацькою стороною через вибух повстання проти повернення магнатів та середньої шляхти до своїх маєтків.
Після смерті Богдана Хмельницького, новий гетьман Іван Виговський прагнув позбутися зростаючого впливу московітів і взяв курс на порозуміння з елітою Речі Посполитої. Близько 1660 року в Білій Церкві вже стояв коронний гарнізон. Так тривало до початку XVIII ст. Впродовж цього періоду Білу Церкву облягали гетьманські війська, зокрема Івана Брюховецького та Петра Дорошенка. Звідси в 1663 р. король Ян-Казимир здійснив останню спробу повернути Лівобережжя.
Наприкінці XVIII ст. про Білу Церкву мріяв фастівський полковник Семен Палій. Лише 1702 року йому вдалося підступно за¬хопити Білоцерківську фортецю. За два роки так само з ним вчинив гетьман Іван Мазепа, а Біла Церква на короткий час перетворила¬ся на правобережну частину Українського гетьманату. Гетьман і тут вирішив реалізува¬ти частину своєї величезної церковної та культурної програми. Проте завершити розпочаті проекти завадила поразка у битві під Полтавою - одна з найбільших військово-політичних трагедій в історії України. Білу Церкву опанували московіти. Новий гетьман Пилип Орлик приклав максимум зусиль, проте і йому не вдалося у відкритому бою здолати білоцерківську фортифікацію.
Після поразки у черговій війні з турками московський цар Петро (імператором він став згодом) підписав у 1711 р. Прутський мирний договір. За його умовами Біла Церква повернулася до складу Речі Посполитої. Місто зно¬ву почали розбудовувати білоцерківські старости, якими були князі Яблоновські та граф Мнішех. У 1774 р. Білоцерківське староство було подароване великому коронному гетьману Францишку-Ксаверію Браницькому. Він вступив у володіння цим величезним маєтком наприкінці 1778 р., яке відтоді називалося у джерелах Білоцерківським графством та перебувало у володінні графів Браницьких до 1917 р. Головною резиденцією цієї аристократичної родини була Біла Церква.
У 1900 р. в Білій Церкві працювало 5 цегельних, 6 шкіряних, 2 медоварних, 1 пивоварний заводи; тютюнова, гільзова та 2 цукрових фабрики; 4 слюсарні майстерні, 42 кузні, 2 вальцевих водяних млини, 13 крупорушок, 2 олійниці.
Важливе стратегічне значення для розвитку міста мало будівництво у 1876 р. залізничної станції, яка згодом за обсягом відправлених вантажів конкурувала з Київською товарною станцією.
З подальшим розвитком капіталістичних відносин зростає і робітничий рух. Борючись за покращення життєвих умов, передові робітники приходили до розуміння необхідності створення своїх політичних організацій. Одним з перших соціал-демократичних гуртків у місті був гурток, організований у 1892 р. в чоловічій гімназії учнем старших класів, у майбутньому професійним революціонером Мойсеєм Самойловичем Урицьким. У 1902 р. в місті на основі гімназичного гуртка створено соціал-демократичну групу. Вона мала тісні зв'язки із соціал-демократичними організаціями багатьох міст України. Роки першої буржуазної революції характеризуються бурхливим зростанням чисельності українських соціалістичних і буржуазних партій, що намагалися мирними та немирними шляхами втілити в життя свої політичні, економічні, культурно-освітні програми.
Після Лютневої революції Біла Церква нарешті повернула втрачений ще наприкінці XVIII ст. статус міста (в ХІХ ст. була містечком Васильківського повіту Київської губернії). Відповідне рішення Тимчасовий уряд ухвалив 3 червня 1917 р. Влітку відбулися перші вибори до Білоцерківської міської думи. Перший білоцерківський міський голова - Іван Миколайович Катков - був обраний 7 грудня 1917 р. Згодом більшовики знищили міське самоврядування та запровадили свою диктатуру.
У травні 1923 р. Біла Церква стала центром округу, до якого входило 20 районів, 650 населених пунктів. У місті в цей час мешкала 38121 особа.
У голодні 30-ті роки міграція до міста збільшилась. Незважаючи на те, що щоденна пайка була зменшена службовцям вдвічі, а для робітників у 1,5 раза, останнім все ж було легше. Місто починають заповнювати біженці звідусюди, деякі з них помирали прямо на вулицях.
З 16 липня 1941 р. по 4 січня 1944 р. Біла Церква перебувала під окупацією німецьких військ. Уже в перші дні війни з міста в діючу армію відправлено 6 тисяч осіб. Одразу після вторгнення в місто, гітлерівські репресивні органи за допомогою "помічників" почали складати списки політично небезпечних колишніх активістів, євреїв. У 1942 р. розпочав свою діяльність підпільний білоцерківський райком, організовуються партизанські загони та групи опору на підприємствах, діяв загін Української повстанської армії. За неповними архівними даними, фашистські загарбники закатували і знищили в період тимчасової окупації понад 4500 білоцерківців, депортовано до Німеччини понад 3000 осіб.
Після звільнення, вже до грудня 1944 р., місто було повністю розчищене від руїн, відремонтовані 1125 будівель площею 122 230 квадратних метрів.
Протягом 1959-1965 рр. в місті побудовано та введено в дію 14 нових підприємств, розпочато будівництво велетня нафтохімічної промисловості - Білоцерківського шинного комбінату.
На сьогодні основними напрямами економічної діяльності міста є промисловість, будівництво, розвиток малого підприємни¬цтва.
Найбільшу питому вагу в загальному обсязі виробництва промислової продукції займає галузь виробництва гумових та пластмасових виробів.
Переважними галузями, які формують обсяги промислового виробництва міста, є хімічна та нафтохімічна, машинобудівна, целюлозно-паперова, харчова та ін.
Інтелектуальний та виробничий потенціал найбільшого промислового міста області дозволяє Білій Церкві вільно конкурувати не лише на ринках України, а й далеко за її межами.
У місті працює 49 промислових підприємств, у тому числі 2 - державної форми власності. Найбільш потужними є: Закрите акціонерне товариство "Росава" з виготовлення автошин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-ГТВ" з виготовлення формових та неформових гумовотехнічних виробів, Закрите акціонерне товариство науково-виробнича фірма "Ферокерам" з виготовлення феритових виробів, Закрите акціонерне товариство "Білоцерківська теплоелектроцентраль" з виробництва теплоенергії та електроенергії.
Відкрите акціонерне товариство "Трібо" з виробництва азбестотехнічних виробів, Колективне підприємство "Білоцерківхлібопродукт" та Відкрите акціонерне товариство "Білоцерківська книжкова фабрика" є сучасними модернізованими підприємствами, найбільшими у східній Європі, їх продукція надходить до 45 країн світу.
Фірма "Дригало", СП "Укрінтерм", ТОВ СП "Бегленд", ПП "Маршалок" - сучасні підприємства, створені в роки незалежної України.
Активно розвивається приватний бізнес: працює близько 2000 малих підприємств та понад 15 000 підприємців-фізичних осіб.
Місто підтримує взаємовигідні партнерські відносини з містами-побратимами Польщі, Словаччини, Грузії, Білорусі, Литви, Росії.
Загальна середня освіта міста представлена одним ліцеєм, двома гімназіями, п'ятьма спеціалізованими школами, одним колегіумом, 14 школами І-ІІІ ступенів, однією школою І ступеня, спеціальною школою для дітей з вадами розумового розвитку, двома вечірніми школами, одним приватним навчально-виховним комплексом. Місто налічує 35 дошкільних закладів. Потреби населення міста у здобутті професійної підготовки задовольняють 4 технічних училища, серед яких технічний ліцей та два вищих професійних училища.
На території міста працює Білоцерківський національний аграрний університет, Білоцерківський інститут економіки та управління вищий навчальний заклад Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", п'ять закладів І-ІІ рівнів акредитації, а саме: технолого-економічний коледж Білоцерківського національного аграрного університету, гуманітарно-педагогічний коледж Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів, медичний коледж, Білоцерківський коледж сервісу та дизайну, Білоцерківський коледж Товариства сприяння обороні України, а та¬кож шість філій та представництв вищих навчальних закладів Києва і Харкова.
У Білій Церкві працює 24 лікувально-профілактичних заклади міського та обласного підпорядкування. Здоров'ям жителів міста опікується: 8 лікарняних закладів,10 поліклінік, у т. ч. 3 стоматологічні поліклініки, реабілітаційний центр для дітей хворих на церебральний параліч, психоневрологічний інтернат, профілакторій "Діброва", територіально-медичне об'єднання.
У місті широко розвинені фізкультурно-оздоровча та спортивна інфраструктура. До послуг населення - 4 стадіони, 4 футбольні поля, 59 спортивних майданчиків, 6 плавальних басейнів, 8 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, Київський обласний ліцей-інтернат фізичної культури та спорту, діють 5 спор¬тивних клубів. У чемпіонатах України місто представляють команди "Рось-Університет" - волейбол, суперліга; "Спортліцей -Університет" - волейбол, вища ліга; "Рось" і "Арсенал" - футбол, друга ліга; "Спортліцей" - баскетбол, перша ліга.
До складу збірних команд України входять понад 50 білоцерківців, а за роки незалежності Білу Церкву на Олімпійських іграх представляли 11 спортсменів.
Особливістю мистецького життя Білої Церкви є діяльність Будинку органної та камерної музики, музично-драматичного теат¬ру ім. П.К. Саксаганського, міського центру культурних та соціальних зв'язків.
До послуг населення: 3 Палаци культури, 6 клубів, 3 школи мистецтв, 2 музичні школи, Центр творчості "Соняшник", Будинок художньої творчості, Будинок юних техніків, 13 бібліотек з Інтернет-центром, кінотеатр ім. О. Довженка на 600 місць, краєзнавчий музей, в якому зосереджено понад 75 тисяч експонатів. У школах естетичного виховання навчаються близько 2,5 тисяч учнів. Діють11 національно-культурних товариств та міських творчих спілок під опікою обласного об'єднання культурних товариств "Єдність і Злагода", філософське товариство, близько трьох десятків закладів культурно-мистецького та дозвіллєвого призначення.
У місті - 24 народних та зразкових самодіяльних колективи. Серед них - ансамбль танцю "Рось", дитячий танцювальний колектив "Щасливе дитинство", муніципальний духовий оркестр та ін.
Проводяться міські фестивалі: "Веселка над Россю", "Золота осінь", "Різдвяні зорі".
Молодіжна політика реалізується на засадах комплексної програми "Біла Церква молода", Програми забезпечення молоді м. Біла Церква житлом на період до 2012 року, Програми підтримки народжуваності, Програми відпочинку та оздоровлення дітей.
У місті - 8 готелів, відділення та філії 25-ти банків.
Транспортна галузь є важливою складовою у структурі господарського комплексу міста. В місті надають послуги з перевезення пасажирів чотири приватних підприємства на 22-х міських автобусних маршрутах та тролейбусне управління на 5-ти тролейбусних маршрутах.
У Білій Церкві зареєстровано понад 40 релігійних громад, у т. ч. 10 громад Української православної церкви, римо-католицька церква, громада іудеїв, мусульманська парафія та ін. Є 5 церков, каплиця, жіночий монастир Святої рівноапостольної Марії-Магдалини, 4 Будинки молитви.
Діє 95 міських організацій політичних партій, близько 200 громадських організацій. У місті працює 3 місцеві телестудії, 14 місцевих газет, студія місцевого радіомовлення.
Біла Церква - батьківщина багатьох діячів науки, культури, мистецтва, спорту. Тут народилися Л. Долинський - художник-портретист; Л. Яциневич - композитор і хоровий диригент, Г. Вул - фізик, академік; Ю. Линник - математик, академік, О. Медвідь - триразовий олімпійський чемпіон з вільної боротьби, Є. Лапінський - олімпій¬ський чемпіон з волейболу, О. Фурса -чемпіон світу з радіоспорту. У Білій Церкві жили і працювали: Шолом-Алейхем (III. Рабинович) - класик єврейської літератури, К. Стеценко - композитор, один з ініціаторів відродження УАПЦ, Л. Курбас - театральний режисер-новатор, В. Кучер - письменник, М. Грищенко - професор, педагог, В. Лебедєв - учений селекціонер, Є. Вотчал - фізіолог, засновник української школи фізіологів, академік, М. Вавилов - ботанік, генетик, селекціонер, географ, академік, П. Попович - льотчик-космонавт. Свого часу в місті перебували такі видатні особистості, як: О. Суворов, М. Кутузов, Г. Державін, Т. Шевченко, I. Нечуй-Левицький, К. Паустовський, Ю. Смолич.
Археологічні пам'ятки: три кургани 3 тис. до н. е. - початку 2 тис. н. е. Палієва гора -поселення пеньківської культури (VI-VII ст. н. е.), руське городище XII-XIII ст.; Замкова гора та її округа - дитинець (замок і посад) містечка Юр'єва - Білої Церкви XI-XVIII ст.
Архітектурні пам'ятки: Зимовий палац -(поч. XIX ст.): склади (кінець XVIII - початок XIX ст.); Торгові ряди (1809-1814); церква святителя Миколая-чудотворця Мирлікійського (1706-1852); Костьол Іоанна Xрестителя (1796-1812); собор Преображення Господнього (1813-1939); церква св. равноапостольної Марії Магдалини (1842); ансамбль споруд поштової станції (1825-1831); ансамбль споруд Білоцерківської гімназії (1843-1847) - головний корпус Білоцерківського національного аграрного університету (1930-ті роки); каплиця-пам'ятник землякам, які загинули в локальних війнах (1996).
Пам'ятники: Ярославу Мудрому, Б. Xмельницькому, Т. Шевченку, П. Запорожцю; в честь першого козацького повстання на Правобережній Україні (1591-1593) під керівництвом К. Косинського; в честь визволення м. Біла Церква в 1702 р. козаками С. Палія; воїнам 2-го Київського козачого полку, який брав участь у Вітчизняній війні 1812 р. -"Гренадер"; пам'ятна лава на честь декабристів; жертвам голодомору 1932-1933 рр.; бійцям Київської інтернаціональної бригади 1919 р.; 45-ти робітникам заводу "Сільмаш" ім. 1-го Травня, що загинули у Великій Вітчизняній війні; студентам і викладачам сільськогосподарського інституту (нині БНАУ), що загинули у Великій Вітчизняній війні; радянським і чехословацьким воїнам, що брали участь у визволенні міста - танк Т-34; пам'ятник-літак льотчикам, що загинули при визволенні м. Біла Церква; на місці, де знаходився командний пункт 232-ї стрілецької дивізії 40-ї армії генерала-полковника П.Ф. Жмаченка; Курган Слави; Меморіальний комплекс - Парк Слави; Стела Героїв Радянського Союзу та Героїв Соціалістичної праці випускників БДАУ.
Меморіальні дошки на честь: живописця І.М. Сошенка, композитора і диригента К.Г. Стеценка, письменника Шолом Алейхема, декабристів, діячів революційного руху Л. Варинського, М.С. Урицького, державного діяча УРСР П.Л. Погребняка, Героїв Радянського Союзу І.Т. Зінченка, М.О. Кириленка, В.І. Логінова, Л.М. Павліченко, двічі Героя Радянського Союзу П.Р. Поповича, на місцях розташування: Білоцерківського ревкому і штабу 1-го кінного корпусу Червоного козацтва під командуванням В.М. Примакова, штабу 17-ї кавалерійської дивізії під командуванням Г.І. Котовського, штабу 8-ї повітряної бригади під командуванням генерал-майора Т.Г. Хрюкіна, командного пункту 74-ї стрілецької дивізії та 1-ї Чехословацької бригади під командуванням Л. Свободи, на споруді заводу "Сільмаш", де діяла підпільна група І.М. Бушуєва.
Перлиною Білої Церкви є дендропарк "Олександрія". Створення резиденції графів Браницьких під Білою Церквою припадає на 1780-ті роки. В березні 1787 року резиденцію відвідала російська імператриця Катерина II зі свитою, до якої належали, зокрема, князь Григорій Потьомкін-Таврійський та граф Олександр Безбородько. На той момент резиденція була цілком закінчена. Створенням резиденції та внесенням значних змін до структури її окремих частин опікувалася графиня Олександра Василівна Браницька (1754-1838), небога князя Потьомкіна.
Палацова частина резиденції графів Браницьких, яка складалася з палацу та павільйонів, змінювалася впродовж понад століття. Початково дуже скромного вигляду двоповерховий палац перебудовувався, зокрема в 1900 р. Значні зміни торкнулися також й початкового облаштування павільйонів. На згадку про перебування російського імператора Олександра I був збережений тогочасний інтер'єр одного з павільйонів, званим відтоді Монаршим. У пам'ять цих візитів були створені також й меморіальні композиції біля павільйонів. На одному камені були викарбувані відомі слова імператора Олександра щодо походу Великої армії імператора французів Наполеона Бонапарта на Російську імперію. Пізніше цей камінь був прикрашений одною з перших російських платинових монет, яку подарував підчас відвідання резиденції російський імператор Миколай I. Після падіння Наполеона графи Браницькі придбали в Італії кілька статуй, замовлених свого часу Великим Корсиканцем, але не ви¬куплених ним. Дві з них прикрасили Танцювальний павільйон. Останні значні зміни в структурі палацової частини резиденції графів Браницьких припали на кінець 1820-х -початок 1830-х років. Були вони пов'язані зі створенням меморіальної композиції "Варна" поблизу палацу. Ця композиція мала нагадувати про взяття штурмом турецької фортеці Варна російськими військами під орудою графа Михайла Воронцова, одруженого з графинею Єлизаветою Браницькою, яку оспівав у романтичних віршах Олександр Пушкін.
Символічний парк, який був найбільшою окрасою резиденції графів Браницьких, у первісному вигляді проіснував лише близько десяти років. Уже в другій половині 1790-х років він був ґрунтовно перебудований у пам'ять про померлого в 1791 р. відомого фаворита російської імператриці Катерини II князя Потьомкіна-Таврійського. Цілий парк розповідав про його діяння. Маршрут, що починався з алеї Суму й вів через меморіальні композиції Східної балки, зокрема Руїни, до підземних атракціонів на правому березі Росі та охоплював лівобережні краєвиди Великої поляни й Середньої балки з Китайським містком, закінчувався оглядом колони Глобус та всього парку з високого арочного мосту, пізніше званого Чортовим. Сюжетом, за яким був перебудований парк у резиденції графів Браницьких, слугував текст "Божественної комедії" Данте Аліґ'єрі. Відвідувачі парку мали пройти всіма колами Аду, потрапити до Чистилища та зійти на Небеса, звідки й оглядали весь Всесвіт, який уособлював у собі цей парк. Загадковою лишається його назва - "Олександрія". Припускають, що парк міг бути названим як на честь графині Олександри Браницької, так і імператора Олександра I. Лише з дозволу власника резиденції відвідувачі могли оглянути обнесений високим муром Дружній сад та Ротонду з бюстом князя Потьомкіна. Припускають, що під цією загадковою композицією розташована підземна усипальниця князя Потьомкіна-Таврійського з фрагментами його бальзамованого тіла. Протягом XIX ст. парк "Олександрія" неодноразово доповнювався різними меморіальними композиціями. Зокрема, була влаштована альтанка на місці, де імператор Олександр I пив чай та спостерігав за влаштованою на його честь ілюмінацією. Поруч було встановлено його статую. Також в "Олександрії" було влаштовано сад "Варну", який продовжував розповідь про подвиги графа Михайла Воронцова, розпочату поруч з палацом. На честь останнього встановлена в парку й статуя Гладіатор з "наполеонівської" колекції, на п'єдесталі якої було вирізьблено відповідний напис. Найбільші площі в резиденції графів Браницьких займала господарська частина, що найкраще збереглася до нашого часу, та мисливські угіддя навколо Палієвої гори. В останніх був питомник, в якому розводили, зокрема, фазанів. На знамените полювання до резиденції графів Браницьких приїздило чимало відомих людей свого часу. Зокрема, тут полював російський імператор Олександр II. Належність графів Браницьких до вищого аристократичного світу Європи, їх широкі родинні, товариські, політичні та ділові зв'язки притягували до їхньої резиденції під Білою Церквою також багатьох людей, яких зовсім не цікавило полювання. Навіть у роки Першої світової війни, коли Біла Церква перебувала в передфронтовому тилу, в резиденції можна було зустріти кого завгодно: від імператриці-матері Марії Федорівни до юнака, який у майбутньому став відомим філософом Миколою Бердяєвим.
У 1918 р. резиденція й, зокрема, парк "Олександрія" були зруйновані. Поглиблення руйнації відбувалося впродовж 1920-1930-х років унаслідок активної господарчої експлуатації цих вишуканих колись теренів. З 1949 року, коли колишня резиденція графів Браницьких була передана до юрисдикції Української Академії Наук, триває відбудова її складових та реставрація композицій символічного парку.
На сьогодні міська влада, очолювана В.П. Савчуком, приділяє значну увагу перспективам розвитку міста, насамперед залученню населення до вирішення питань місцевого значення.
Пріоритетними завданнями міської влади є консолідація громади для всебічного розвитку міста на засадах демократії, органічного, толерантного поєднання економічних, політичних, громадських, етнонаціональних, релігійних інтересів. Для цього є всі складові: значний промисловий потенціал, широкі ділові зв'язки з іншими регіонами та країнами; розгалужена інфраструктура підтримки підприємництва, наявність спілок і ліг підприємців, бізнес-центри та молодіжні організації, фінансово-кредитні установи; широкий асортимент товарної продукції; розвинена мережа транспортних комунікацій; статус визнаного лідера по Київській області; наявність визнаних торгових марок і міжнародних сертифікатів у багатьох видах товарної продукції міста; вигідне економіко-географічне розташування; високо розвинений промислово-науковий комплекс, здатний виробляти конкурентоспроможну продукцію; наявність вищих і середніх спеціальних освітніх закладів, здатних швидко вводити нові спеціальності відповідно до потреб народного господарства.